СЕРП
Серп виткався на ржавім полі
і впав раптово на снопи;
розтявши лінію недолі,
він поле кров’ю окропив.
Спинився жнець на краю думки,
спроквільно спину розігнув
і різонув навідліг лунко
по стеблах спеку навісну.
Зерно розбризкалося приском
по чорній стриженій щоці;
серп скрапував червоним блиском,
пручаючись у кулаці.
Очима вимірявши шлях,
наклавши серп на небокрай,
жнець біг і біг по колосках,
щоб вкраять сонця коровай.
А спека — назирцем, невпинно,
аж спорскували з язика
пекучі розсипи калинні,
згоряючи на остюках.
***
© Павло Мовчан. Всі права застережені.