* * *
Шляхів нікому неналежність,
очей навстіжна жагота:
обмежить обрієм безмежність,
щоб розпізнать свої літа.
Вгадавши мітку на відтинку,
душа мандруюча спішить
допити через соломинку
солодку мить, солодку мить.
І прагне спрагло увібрати
комаху, тріщину, листок,
аби комусь переказати
земний заучений урок.
***
© Павло Мовчан. Всі права застережені.