* * *
За цим Дніпром — є ще Дніпро…
За обрієм — моря в три води,
а за народом — є народ,
а за народами — народи…
Земля не кругла, а похила,
бо за могилою — могила,
за нею видно ще та ще…
Переплелись річки, як жили,
струмочки, живлені дощем…
З’єдналися, переплелися,
влилися в море-океан,
мов пучки в кулаці — зійшлися
річки, єднаючи землян…
Єднаючи усіх водою,
струмує час — життя мина,
і радість, змішану з журбою,
п’є кожен, кожен п’є до дна.
А скільки випито ще буде,
а скільки випито було…
Червоні, чорні, білі — люди,
тьма-тьмуща на одне живло…
Вода збігає за водою,
життя всякає в землю, в зем…
Стекли мечі давно іржею,
та ні краплини супокою:
бо об’єднатися вогнем
все може, все…
Від заходу до сходу —
не позостанеться народу
аніякісінького в світі цім.
О небо, відбери свободу
чинити щохотя… Мій дім —
не шанець, не фортеця,
і солодко вода так п’ється,
і серце в такт всім іншим б’ється:
«Жи-вім, жи-вім, жи-вім, жи-вім…»
***
© Павло Мовчан. Всі права застережені.