РОЗГОРНУТИ КНИГУ
Книгу життя розігни, бо промкнулась трава крізь окладень
і рядок голосний, мов струмок, ниже літер розсаду.
Ось над урвищем хмар уривається громом хвилина,
в очі жбухає жар,
в губах пророста насінина.
Виноградна лоза, тонкожало пронозячи м’язи,
крізь граніт пророста,
та крізь пам’ять плитку не пролазить.
Срібна маківка церкви над текстом летить — не спіймати,
мої руки простерті
затерпли повітря тримати.
Ні, не стане снаги,
зір вузький, аби дощ осягнути,
крізь стрімкі береги
протікає струмовище ртуті.
І не висловить, ні, що ти вичитав вдень зі сторінки,
адже витекло все,
залишились при дні дощові крапелини незгірклі.
***
© Павло Мовчан. Всі права застережені.