І. У ПІДЗЕМЕЛЛІ
А в могилі було темно,
Було холодно в могилі.
Тіні падали від свічки
І хитались на стіні.
Тільки ти з рудої глини
Простягала білі руки
І крізь всі свої століття
Посміхалася мені…
Він лежав поважно й грізно,
Упокорений навіки.
Вздовж руки — списи і стріли,
На губах його — печать.
І світилися печаллю
На лиці твоїм очниці,
Наливались німотою,
А здавалось, що кричать.
Чаші, келихи, ритони,
Казани, тарелі, глеки.
Двоє слуг йому годили,
Ще й рабиня молода.
Від свічок і від мовчання
Пахло ладаном в могилі.
І по стінах, наче миті,
Сиво капала вода.
Сонцесяйно, сонцелико
В злоті сяяла долівка —
Персні, гривні та обручки,
Дивна зброя і стрічки.
Що не платівка — то доля,
Що не перстень — то страждання.
Через них переді мною
Розступалися віки.
***
© Борис Мозолевський. Всі права застережені.