ЛІРИЧНИЙ ВІДСТУП ДО МОЄЇ МАЛЕНЬКОЇ ПРИЯТЕЛЬКИ МАРИСІ
Не барися, Марисю,—
Поки день не дотлів,
Підем з дядьком Борисом
Зустрічать журавлів.
У степу на могилі
Під веселе “курли”
Раптом скіфські богині
Повиходять з імли.
Затремтить і розстелиться
Білий цвіт по землі!
Як для тебе веселики,
А мені — журавлі.
А мені то не міфи —
В серці грониться страх:
Справді, птиці чи скіфи
Пломенять на вітрах?
Із далекого вирію
Повертають назад
У країну, що вимріяв
їхній сивий вожак!..
Підростай же, Марисю,
І до сонця злітай.
І живи, і борися,
І усе — пам’ятай:
Чим глибинніш коріння,
Тим стійкіша трава;
Той не знає старіння,
В кого пам’ять жива.
***
© Борис Мозолевський. Всі права застережені.