ІХ. НА ПОЛІ БОЮ
(Золоті платівки із зображенням мух)
Лежу один в долині серед ночі.
Холоне тіло, покидає дух.
Лиш мухи золоті летять ув очі —
Навіщо стільки цих огидних мух?
У серці спис тужавіє від болю.
В очах якась непевна каламуть.
Лежать мої товариші по полю,
І ворони зіниці їм клюють.
Все скінчено. Нас хитрістю здолали.
Ми прямо йшли, а ворог манівцем.
Навколо тільки коників хорали
Та біла смерть з поораним лицем.
Чи так воно збулося, як гадалось?
Палали в думах серце і чоло…
Відмарилось.
Відснилось.
Відгойдалось.
Спливло, неначе й зовсім не було.
Були — дитинство, мати, Батьківщина.
Кохання стрілось, щире і хмільне…
Чого це стільки мух перед очима?!
О, так, я не сказав про головне!
Ще — честь була. Окрилено, священно
Ми гідністю сповнялися ущерть,
її несли крізь бій ми, мов знамено.
Вона із нами… Бідна наша честь!
Ні, ні, не те… Простіть мене… це мухи…
Коли б судилось знов почать життя,
Я знов пройшов би всі тортури й муки,
Щоб воскресити край свій з небуття.
Нас мало, і не в зброї наша сила.
Нам наша правда вища всіх щедрот,
Допоки гідність нас не полишила,
Допоки не загине й наш народ.
Над мареннями нашими і снами,
Із наших ран, і крові, і ганьби
В нові світи ми проростем синами,
Змужнілими стократ для боротьби.
Вони зведуться, сильні нашим духом,
І зайдам губи скривить переляк.
І зорі, зорі, зорі, а не мухи
Усіють їхній нездоланний шлях.
***
© Борис Мозолевський. Всі права застережені.