XIV. ВІВЦІ
(Уривок золотого окуття)
Хто там — вовк, орли, шакали?
Мчать, на вітрі розпростерті!
Від загибелі тікали —
Опинилися в безсмерті.
Жах скипає злоторунно,
В кільцях світиться при боці.
На губах — пекучий трунок,
Золота сльоза ув оці.
Воля з розпачем зітнулась,
Мов струна відбилась в деку.
А одна ще й озирнулась —
Вухом ловить небезпеку.
Не втекти вже, биті карти!
Метроном рахує миті…
Зачекайте, зачекайте! —
У віках ви вже відбиті.
***
© Борис Мозолевський. Всі права застережені.