* * *
Синьооко зітхали озера.
На лататті тремтіла роса.
Сосни пружні підносили жерла
І текли в молоді небеса.
Синьооко безодня зітхала,
Ту зелену сотаючи рунь…
Подивись мені в очі, кохана,
І безсмертям весни зачаруй.
Щоб колись в незапам’ятних ерах,
Погляд юнки відбивши в собі,
Синьооко зітхнули озера,
Пригадавши твої голубі…
***
© Борис Мозолевський. Всі права застережені.