Борис МОЗОЛЕВСЬКИЙ

ЖІНКА ІЗ ПЕРЕДМІСТЯ

2. НА САМОТІ

Гуляю по Донеччині.
Ти плачеш десь? Пусте!
Світи мої заклечані
В зелене й золоте.

Де рус із половчанином
Виходили на прю,
Тендітні донечаночки
Впливають у зорю.

І ваблять синім поглядом,
І погляд той — як ніж.
А ти далеким спогадом
У Києві стоїш.

Стурбоване чи радісне
Твоє лице бліде?
Чи, може, під міськрадою
Тебе хтось інший жде?

Іди за ним, ти вільна.
У Сочі їдь, в Афон…
Безглуздо й божевільне
Німує телефон.

Не бійся — призвичаюся.
Найважче — ждать кінця.
Тендітні донечаночки
В очах несуть сонця.
Чого ж до тебе лину
Думками, чом горю?..
Іду і без упину
З тобою говорю.

***

© Борис Мозолевський. Всі права застережені.