ЖІНКА ІЗ ПЕРЕДМІСТЯ
3. МІРАЖ
Хлюпоче море лагідно і щиро.
Між небом і землею я один.
І знову ти мені перед очима
Стоїш у білій сукні край води
І поглядом показуєш неначе
Туди, де наші сходяться стежки.
А всі ті дні, що я тебе не бачу,
Між мною і тобою — як віки.
Над плесом спіле сонце бронзовіє.
Кохана, дай торкнутись хоч плеча!..
Отак приходить, мабуть, божевілля —
Лише його мені й не вистача.
А море ніжно горнеться до степу,
І світ німує, мудрий, як Сократ.
Тебе мені не бачити — нестерпно.
А бачити — нестерпніше стократ.
***
© Борис Мозолевський. Всі права застережені.