ЖІНКА ІЗ ПЕРЕДМІСТЯ
18. ЧЕРЕЗ РОКИ
(За О. Блоком)
І знов, сяйнувши з вінець винних,
Ти пропекла мене наскрізь
Дитинним зламом вуст невинних
У водограї чорних кіс.
Я поринаю в темні трунки
І знову п’ю з твоїх очей
Забуті сни про поцілунки,
Про білі віхоли ночей.
І ти смієшся переливне,
І грає чаша золота.
І стан твій в хутрах соболиних
Блакитний вітер огорта.
І як, вдихаючи ці трунки,
Себе не бачити в вінці,
Як не згадать твої цілунки
На критім зорями лиці?
***
© Борис Мозолевський. Всі права застережені.