Поліна МИХАЙЛЕНКО

КРАЙ ШЛЯХУ

Широкий шлях.
Широкий, наче поле.
А все ж то шлях,
Бо по бокам обмежений-таки
Він неглибоким ровом,
Де ніччю білі капустянки сплять.
Ведмежі вушка – золотаве ліжко.
Й еротика невинна в тому є,
Що білі крильця доторкнуться ніжно
До серця квітки, змітаючи пилок із крил
В пилок палкий квітковий,
Віддаючи те щось літаюче своє,
Що їх легких метеликами робить.
Поглянь – у сутінках, на тлі

натомленого неба

Край шляху дивні поросли істоти –
Високий пагін сильний

і на нім

Застигли білі крила-пелюстки тремтливі,

обтяжені росою.

Все спочиває. Й біло-жовті сни
Кружляють над чарівною красою
Невиданих, незнаних, недосяжних

квіток-метеликів.

Та ранком сонце зіб’є росу, чари,
І буде день, і шлях, широкий наче поле,
Ведмежі вушка й неглибокий рів,
І курява, що її здійме, йдучи до лугу

череда корів.

***