Поліна МИХАЙЛЕНКО

МАР’ЯНІ

Пташенятко моє, ластів’ятко,
Твоя мама – самотня ластівка
В небі яснім. Моя вигадка –
Небо ясне. А нам випало
У задощене небо рватися,
Як у вікна, забиті дошками,
Із покинутої хатоньки,
Де померлі говорять пошепки.

Доченятко моє лагідне,
Ти моя – лиш моя – витівка,
Веселенька така, ладненька,
Що аж дивно мені: видно-бо,
Як тоненькі твої крилечка
Ріжуть навпіл дощів поголос –
У твоєму дзвенить горлечку
Тихий дзвоник мого голосу.

***