Поліна МИХАЙЛЕНКО

ДВЕРІ ПЕРШІ, ДВЕРІ ДРУГІ

Ти іще почуєш, мій коханий,
Несподівану протягу фугу,
Що виникне, як лишу прочиненими
Двері другі.

У двері перші я ввійшла сама,
Запрошувала гостювати друзів,
Тебе впустила до свого тепла
Одної ночі в березні.
І нишком причинила
Ті двері перші,
Щоб на ранок ти
Не похопився
“Час іти додому…”
Щоб за дверима першими відтоді
Й довіку залишався наший дім.
Але біда, а може й благо в тім,
Що поки двері перші ми пильнуєм,
У нас за спиною, немов квадратні крила,
Чи з закликом “у подорож!” вітрила
Так неминуче виникають

Двері другі,
Що їх лишу прочиненими я
І виникне тоді та загадкова фуга
Яку ти ще почуєш,
Мій коханий.

***