Поліна МИХАЙЛЕНКО

ТРУНОК ВІЧНОСТІ

Земля – не куля – чаша
В долонях всесвіту.
І вічність
П’є душі наші з неї –
І хміліє,
Й непересічну набирає силу,
В людей безсмертних
Викрадаючи безсмертя.
Та попри це
Од неї віє
Величним холодом,
осяйним, гречним…
Настане мить –
Розгублену й зомлілу
Вона й мене поглине.
Та тоді лиш,
Коли душа лишиться в безнадії,
Коли безсмертя стане недоречним.

***