Поліна МИХАЙЛЕНКО

* * *

Неспіймана за хвіст лисиця
Моїх рудих бажань пухнастих
Сховалась в білім незрадливім полі,
Розчинена піднятим нею ж снігом…
А я стою роздягнена і мерзну,
І прошиває вітер до кісток,
І в тілі – жодного бажання.
Бо та моя лисиця,
Тепла як вогонь,
Пішла од мене.
Чим я не догодила
Тій дикій звірині?
І довго ще струмує в жилах
Невиразне – “іди додому”.
Та тільки де той дім?
І де моє бажання – йти додому?
У білім загубилось полі тому…

***