Поліна МИХАЙЛЕНКО

ДОСИТЬ

Сплітаючи звуки вогнисті
Свого передчасного “досить!”,
Зненацька розсиплешся листям,
Бо раптом відчуєш – осінь.

Бо раптом відчуєш – барви
Зникають. Лиш барва сіра –
Як рана у небі рвана –
Стікає дощами віра.

Втамуй почуттів завірюху –
Хай серце твоє не голосить –
У тиші торкнеться слуху
Оте непромовлене “досить”.

Воно вже існує: ниє,
Де крила ростуть утоми –
Неявленого вияв,
Чи явленого спомин.

Утома чекати й дихати –
Дихати і чекати…
…І ось уже зовсім тихо ти
Утомлюєшся кохати.

***