Поліна МИХАЙЛЕНКО

ОЗЕРО

О, озеро таємне лісове!
Ти темне, як душі чиєїсь око,
Що дивиться у неба глибочінь
І далі, глибше, де лежить на споді час.
Ти – вигадка старого чаклуна,
Що звався у казках дідусем Охом:
Отак зітхнеш, присядеш на пеньок…
Аж раптом з тіняви ожин колючих

проступить озеро.

І – ах! – спливає над водою
Туманом – музика, що їй імення – тиша.
То – голос в мулі схованих ключів
Стрімких, холодних, невблаганних.
І слухай, і дивись. А паче – дихай!
Бо вдруге не прийти тобі сюди.
Бо не зарадять навіть і зарубки

на стовбурах –

Дерева уночі танцюють

круг озера,

Як інші зорі –

навкруг Полярної зорі –

Невпинно, непомітно, тихо-тихо…

І слухай, і дивись. А паче – дихай!

***