ВИХОР
Чия ти, хто ти, чого треба?
На цій дорозі ходить лихо!
Іди! Але цікавість вперта
Уже натрапила на вихор…
І полудень – у крепі ночі:
Пилюка, ні води, ні світла…
А ще казала – миру хочеш?
Крий Боже, щоби ти посміла
Навхрест у нього кинути ножі,–
Бо через підняту правицю
Душа – сусідом стане до межі
З ворожим тілом…
Ця різниця чорнилом зради затече,
Розчавленою ягодою – зіллям,
Нестерпно душу запече
Червоний вихор в чорта на весіллі!
Та блуд напав її… І вчена,
Прибита горем, мов гвіздком,–
Не дружка вже, а спавжня наречена,–
У чорта завжди кров за кров!..
Не оступилася, бо – знати воля…
Та як не стала гнутись нижче,
У пелену щось витрусила доля:
Як милостиню кинула – живи ще…
***
© Оксана Миколюк. Всі права застережені.