Оксана МИКОЛЮК

НАМИСТО

Калюжа цих днів мені церемонно дарує
Найбільшу насмішку на щастя – приятельський шарж,–
Мальовану бабиним літом хустинку надії –
Згадає про мене світ в спосіб такий ще не раз.

Я нею зав’язую стомлені очі, і ніч
Дозволить мені красномовно ліпити
Барвисте намисто з дитячих моїх таємниць
За темним лаштунком очей гордовитих.

Вернеться усе. Так безсмертно пульсує вода:
І вік кам’яний, й шах та мат, й ренесанс, й гільйотина…
Не люди – осудять мене мої вперті слова,–
Скажи, нагадай ти їм це, святий Августине.

***

© Оксана Миколюк. Всі права застережені.