Оксана МИКОЛЮК

І ПОКИ ТИ МОВЧИШ

І поки ти мовчиш, заповню простір (мрію лишу),–
Бо так болить між нами відстань – чисте поле…
У слові “можу” – рій відтінків.Та стає у світі тихше,
Як мовчки вибираєш з них на смак, на відчуття, на колір.

Нитки, нитки… Це – наші “можу”, і митарств зазнати
Вже довелось від них. Кров? (З пальця? З серця?) На подолку…
Вона щось означає…Слава Богу! Це – жива ти,–
Своєю незамінністю жива у … вушку голки.

Душа – у вушку голки. От не здогадалася! Аж дивно.
Єдиній їй я слово вдячності за гобелен промовлю:
Що почала – завершила, сама писала, щоб – правдиво,
Й нитками обраними вишила ту відстань із любов’ю.

***

© Оксана Миколюк. Всі права застережені.