* * *
Проминають часи.
У розщілинах камені падають долу.
Поштовх, лет, шрами плит…
Те, що було колись таіною,
Гасне за днями літ
Мерехтіння
Проминають часи.
І по лініях, тягнучих в коло,
Задихається світ,
Не дочувши ні соло,
ні хору.
Обростає громаддям обсохлого віття,
Притуливши до серця
Останні суцвіття.
Проминають часи…
***
© Галина Мирослава. Всі права застережені.