* * *
Впасти б небом між колосся
П’янко. Цвітом ранку. Бростю.
Прутами розпружних жил,
Заплеснувши брови гір.
Щоб розвітривши волосся,
Розсахнути душу, досі
Болем триману в узді.
Боже–світе, через дні,
Крізь сльозу, дожити б ранку,
Вплеск розбити ніч світанком,
Сонцем повнячись уголос,
Соком вдарити у колос.
***
© Галина Мирослава. Всі права застережені.