Галина МИРОСЛАВА

АТЛАНТИ

Звиса повітря.
Стримуєш його.
Стає тобі дедалі важче, важче,
Бо Сонце затулилося листом чужого світу.
Притискає.
Тяжко.
На крижах дум виблискує шиття,
Мережане потайною сльозою,
На людський глум.
Мов іскра вогняна окреслене невдало,
Вільно
болю
сягаюче.

***

© Галина Мирослава. Всі права застережені.