СПОВІДЬ ПОВІТРЯНОЇ КУЛЬКИ
Проколюється світ в одній єдиній точці,
І вибухає біль. Лиш зойк – мене нема.
Розгойдуються невеликі клоччя
Обсічені.
А я була.
Була.
Різноголоссям рухів рвалась вповні в небо,
Легка і вільна, серцем ж бо дитя.
Плила, гойдаючись, переливалась. Де ж бо
Я сподівалась – щезну навмання.
Мені всміхались. І не тільки діти.
У радості я ніжилась, жила,
Самоутверджувалась, відкривалась світу,
Вже й нематеріальною була…
І проколовся світ. В одній єдиній точці,
І бухнув біль – і вже мене нема.
Гойдається, погойдуючись, клоччя –
Мої сліди.
А я була.
Була.
***
© Галина Мирослава. Всі права застережені.