* * *
Колючий крик покинутого. Віль –
Лиш пустота незаймана. Разюче
По порожнинах вулиць, в жаль ведучих,
По обрисах ламаючих лежать
Дороги –
горда рать!
А наче сіль.
Уплетений у рабство пізнання,
Що кров’ю вбриз і стогоном по жилах,
Впокорюєшся серцем галасливим,
Ледь стримавши настирливу сльозу.
Колючий крик покинутого.
Сну
немає.
***
© Галина Мирослава. Всі права застережені.