ПОВЕРНЕННЯ
На вигини облиснених вершин
На повні часу дикого простори
Холодна і тягуча тінь долин
Лягає никло смутком неозорим
Надірвана звиваючись вз’їжджа
Крутнувшись поотьмарена дорога
Притискує єством всім до буття
Навіюючи болісну тривогу
Руйнуюча розтяглість сіризни
Щоменший просвіт у щоновий вимір
Душа пече та тягнеться туди
Де пам’ятає було тепло й щиро
***
© Галина Мирослава. Всі права застережені.