ДОСИТЬ!
Марії Мохналь
Заволаєш у темінь: – Досить!
Закричиш поза сто вітрів.
І не буде у тебе осінь,
Буде травень – і буде спів.
Спересердя затраснеш хату
В тридцять з чимось квадратних ем.
Забагато вже, за – багато,
Це ж життя, не диверти – смент.
Хай хриплять вчителі і дурні,
Ти ж не вчора, сьогодні є,
Ти не хочеш вклонятись будням,
Бо живеш тільки раз – і все.
Ти душею давно у росах,
Па-марше – ще живим, живим.
Загукаєш у темінь: – Досить!
І зіллєшся зі звуком отим.
***
© Галина Мирослава. Всі права застережені.