ПОЕТ
Ти був один у замкнених світах,
Ширяв у Час, шукав і прагнув Слова.
Весь розпирався набуханням крови,
Перенасичений тіснинами.
Чекав
Весну –
ту наглість змін з Любови,
Ґвалтовну в силі роздирання пут.
Всебіль свердлив і шматував без втоми
Осяюванням блискавок і громує
ударами то там, то тут.
А що було,
а що було по тому?
Ти – невелитель власного псалому?!
Холодний гомін?
Крик у нікуди?
Ти ж знав про сніг.
Чому ж ти йшов в сніги?!
Не міг не йти у розсип слова?!
Ти, що лиш пил з його будови?!
Невже і пекло й рай тобі?!
***
© Галина Мирослава. Всі права застережені.