* * *
Подрібнююсь, вичерпуюсь, мілію
серед безчестя, зради і спокус.
Ґвалтую душу преневинним змієм,
встаю, і падаю, і каюсь, і молюсь…
Вичавлюю останні краплі ласки,
у відголосках ніжуся добра…
Сумний кінець у золотої казки,
якщо вона реальністю була.
Відважую по грамах тінь усмішки,
по міліграмах — тінь тепла…
Усі думки мої колишні,
всі перелатані слова.
Багно марнот замулює джерела,
щоденний клопіт душить свіжість снів.
Жага моя давно би вже померла,
якби ж то відчай жити не хотів.
***
© Іван Ольховський. Всі права застережені.