* * *
Я колір слову підібрати вчусь.
Ціну мовчань силкуюсь осягнути.
Лише очима “здрастуй” шепочу.
У відповіді — губ зігнутий кутик.
Не граю більше з вітром в доміно —
пластинки-листя він перевертає.
Хоч що роби, а він усе одно,
бешкетник, у долоні заглядає.
Не хочу вже виходити на прю,
боюся біль утрат не пережити.
Своїй судьбі укотре говорю:
“Вгамуйся, ми давно з тобою квити!”
У завтра заглядаю крадькома,
які воно мені готує битви?
В гучних промовах істини катма…
Я вчуся, як в дитинстві, говорити.
***
© Іван Ольховський. Всі права застережені.