Іван ОЛЬХОВСЬКИЙ

* * *

Я колір слову підібрати вчусь.
Ціну мовчань силкуюсь осягнути.
Лише очима “здрастуй” шепочу.
У відповіді — губ зігнутий кутик.

Не граю більше з вітром в доміно —
пластинки-листя він  перевертає.
Хоч що роби, а він усе одно,
бешкетник, у долоні заглядає.

Не хочу вже виходити на прю,
боюся біль утрат не пережити.
Своїй судьбі укотре говорю:
“Вгамуйся, ми давно з тобою квити!”

У завтра заглядаю крадькома,
які воно мені готує битви?
В гучних промовах істини катма…
Я вчуся, як в дитинстві, говорити.

***

© Іван Ольховський. Всі права застережені.