Іван ОЛЬХОВСЬКИЙ

ВАТЕРЛОО 19…

Запекло тютюном — все пішло до укладення миру.
Я програв, не почавши омріяний бій,
скаженіють полки, проклинають своїх командирів
і під ноги скидають знамена, шаблі, бунчуки.

О, тремтлива душа, нетерпіння жертовної крові!
Хто повірить у силу, не бачивши блиску звитяг,
кого втішить твій жаль і пояснення кілометрові,
коли січ відступає й ганебно зачохлено стяг?

О, спокусливий хмелю, ввірватись в прочинені ґрати,
доторкнутись рукою до ніби жаданих одеж,
геть забувши, що в битві не можна із ворогом гратись, —
поле бою — для смерті та ще для пекельних пожеж.

Точить камінь вода. Гнів і розпач затискують туго,
щось бурмочуть брати Борислав, Боримир, Бори… Стій!
На останній плацдарм, на останній рубіж, моя туго!
Бо заснути не дасть не початий і програний бій.

***

© Іван Ольховський. Всі права застережені.