* * *
Я довго помирав на полі бою.
Чомусь душа не покидала тіло.
Стерв’ятники кружляли наді мною,
і затуляли сонце їхні крила.
Я сотні раз просив небесні сили
простить мені гріхи мої палкі.
Могильники над здобиччю тремтіли,
душа сичала їм у дзьобаки.
Тяглися миті з присмаками крові,
страшні примари лізли зусібіч.
Та тільки-но торкались ізголов’я —
вогнем душа в них бризкала із віч.
Прощальне коло креслила година.
Вже рвати одіж заходились круки…
Над полем бою піднялась людина.
Душа їй тіло віддала у руки.
***
© Іван Ольховський. Всі права застережені.