* * *
В історії повчань лише одні мілини…
Гойдає сивий час старезні кораблі
за тисячі років од нинішньої днини
за тисячі верстов од рідної землі.
Клубочиться туман в німих руїнах Трої,
ховає од людей страшну людську біду.
В такі прості гріхи заплутались герої —
розплутувати їх я, мов сновида, йду.
По кучерях рудих упізнаю Париса,
по вичахлих очах Пріама впізнаю,
що сина-ангеля на згубу кинув лісу,
а злодія зігрів на голову свою.
О, Гекторе, спинись! Біда твоя відвага
за лантух срібняків і за чужу жону.
Де твій Астіанакс і вірна Андромаха?
Навіщо ти обрав ганебну цю війну?
Не слухають мене знесилені троянці,
ані віщун Гелен, ані старий Пріам…
Щось викине Олімп укотрий раз по п’янці —
вони життя кладуть до ніг пройдисвітам.
***
© Іван Ольховський. Всі права застережені.