* * *
Верба плакуча чує подих зим,
заламує трагічно руки
і пальчиками б’є з розпуки
в невидимий тендітний клавесин.
Такі алмази жалю добува,
таку прозорість святості і суму.
Моя душа, неначе тятива,
в передчутті сліпих ударів струму.
***
© Іван Ольховський. Всі права застережені.