* * *
Є риси… Вірите, літа
їх не торкаються… З літами
даль даленіє, а цнота
цих рис єднає нас із нами.
Є риси… Їх тремтлива тонь
ледь проступа понад краями
слів претерпких і вій, як сон,
й скресає теплими вустами.
Є риси… Навіть коли Ви
їх не збагнете в супокої, —
що ж, не судилось… Ні, заждіть.
Ви просто не були самі собою.
***
© Іван Ольховський. Всі права застережені.