* * *
Ви так далеко… Жовта осінь
ступає знову на поріг,
та у моїй ще літній просині
не в’януть карі дві зорі.
Пречисті, трішечки сумні,
всевладні і ледь-ледь лукаві
чогось тривожать у мені
забутий щем цвітінь весняних.
Іскринки — музикослова
мій спокій стомлений проймають…
В мені Ваш образ оживає…
Чи то вмирає?.. Я не знаю.
***
© Іван Ольховський. Всі права застережені.