Іван ОЛЬХОВСЬКИЙ

* * *

Зустрічаючись ми не зустрілись…
Відцвіли, не розцвівши, сади.
І летять, і летять срібні стріли
в нікуди, в нікуди, в нікуди.

Зблідле сонце зизить овдовіло
на состави знебарвлених днів,
які тягнуться за небосхили
під такий же безбарвний мотив.

В небесах недописана повість.
Чи то схлип, чи то сміх пустоти.
Зайняли перелесники нові
всі стежки, всі річки, всі мости.

Гасне світло високої вежі,
над полями клубочиться дим,
а на серці вирують пожежі
без мети, без мети, без мети.

Кам’яніють вуста на півслові,
завмирають в морях кораблі,
задихаються сни кольорові
і зникають, зникають в імлі.

Тонуть, тануть і губляться сили,
а душа все ще рветься увись…
Зустрічаючись ми не зустрілись,
розлучаючись, не розійшлись…

***

© Іван Ольховський. Всі права застережені.