* * *
Зимова раптом обірвалась ніч
із березневою первицею-сльозою.
І ще безсилий, ледь вловимий світ розвою
Постав переді мною віч-на-віч.
Щось ніжне, беззахисно чисте, молоде
торкається землі — вона неоновіє.
То приголубить квіти де-не-де,
то ген у пісні жайворона мріє…
Непевно, тонко діє ще весна —
не зна, як буть з дівочою цнотою…
Легенький тріск бруньок, блакитна вишина
в душі у мене озивається луною.
***
© Іван Ольховський. Всі права застережені.