* * *
Тут кожен кущ пригадує мене.
Печаль років гойдає яворина,
своїм листочком голови торкне —
і в неї серце нібито спокійне.
Мене старезна вишня впізнає,
мене тут вигляда зелений коник,
копитцями мені в долоню б’є,
а до плеча притулюється сонях.
Без мене тут старіє диво-сад,
холонуть мамині такі пахучі страви.
І я не в силі глянути назад,
де вже нічого більше не поправиш.
Земля мене тут завжди пригорне,
яка б то не була моя провина.
Коли мій день далеко десь засне,
моя душа сюди прийти повинна.
***
© Іван Ольховський. Всі права застережені.