* * *
Не журіться, не сумуйте, моя мамо, —
доля вибрала мене отаманом.
Мені постіль не стеліть з рути-м’яти —
отаманові не можна вдома спати.
Моя хата відтепер — ліс та гори.
Тут ми з ворогом одверто поговорим.
В мене хлопці — як один — всі соколи.
Не ходити у ярмі їм ніколи.
Хоч їх мало, та вони всі завзяті.
Коли треба, то згорять у багатті.
Мамо, мамочко, чому сльози ллються?
Отамани ворогам не здаються.
***
© Іван Ольховський. Всі права застережені.