* * *
За урвищем бажань лежить країна тиха.
Без плямочок-хмарин там неба шапіто.
В ній мойри долю тчуть із відгомону віхол.
Про неї чули всі, хоч там не був ніхто.
Розжареним тавром там припікають рани,
у вуха вливши віск, аби не чуть жалю.
Ідилія вогню у льодяному храмі —
дзвенить холодний спів гірського кришталю.
Сумної бранки там розсипане намисто
визбирує притьмом красивий гордий птах,
і подає притьмом, і стогне урочисто,
і в нього мед тече по трепетних вустах.
До сонячних країв, туди, де ясні зорі!..
Кульбітами страстей я ситий досхочу.
Розгін, розгін, розгін — і піді мною море…
Над урвищем бажань лечу, лечу, лечу…
***
© Іван Ольховський. Всі права застережені.