* * *
Під небо сонць, де сплять гіпербореї,
де цідять ангели зелений сум століть
в співучі амфори прозоро-кришталеві, —
моя душа по спокій полетить.
Там сторож-птах не блимне навіть оком,
коли тривога доторкнеться веж.
Лиш голову поверне ненароком
і легіони ненароком встануть теж.
Ніхто не пам’ятає тут про лихо,
якого кольору намисто у пожеж.
Тут рівновага, благодать і втіха,
і ти не віриш навіть, що живеш.
Тут кожен цар, бідноти тут немає,
ніхто не знає, що таке є гріх.
Тут ніч не йде, тут тільки день триває,
і навіть леви лащаться до ніг.
Ніхто нікого не пита погоди —
вона завжди і тиха, і ясна.
Озон і синь. Тут вічний дух свободи.
Ти п’єш її, але немає дна.
Безмежжя дум. Нелякані тарпани
в легкім тумані сни свої жують.
Ніколи тут не пізно і не рано
пізнати істину і зрозуміти суть.
***
© Іван Ольховський. Всі права застережені.