БАБИНЕ ЛІТО
Бабине літо, літо бабине,
Зі мною сидить на одній перекладині,
Вплітає у коси тонке павутиння,
Лузаємо вдвох гарбузове насіння
І згадуєм дні молоді, розмаїті
“Злітаєм за обрій?” – запитує літо, –
“Ти вже від землі відірвалася, жінко,
Ось мій дельтаплан – чарівна павутинка.
Як ласкаво, тепло всміхається небо,
І я віджену хвилю смутку від тебе”.
“Не клич, не мани за собою мене:
Надто вже сильне тяжіння земне.
Твій подих ловлю я прощанням зігрітий,
Лети, хай щастить тобі, бабине літо!”
***
© Людмила Паниченко. Всі права застережені.