* * *
Упала доля зіркою в траву,
її скосили разом з бур’янами,
І я пішла у розпачі за Вами
Шукать стежину в сутінках нову,
Вона петляла з літа в листопад,
Дощем розмита, зморена вітрами,
Хрустіло жовте листя під ногами,
Задумливо шумів осінній сад.
Під спів його сонети я пишу,
Мольберт душі відкритий вже на зиму,
З осінніх барв народжується рима
Під грай птахів, мелодію дощу.
***
© Людмила Паниченко. Всі права застережені.