Віра ПАРОНОВА

ПЕРЕСТУПИТИ ПОРІГ

Пульсує у скронях напруга століть,
Стою на Порозі двох тисячоліть.
Що там, у майбутньому: світло чи тьма?
І є порятунок чи зовсім нема?

Віщують гадання, пророцтва сумні
Хаос і страждання, загибель Землі.
Розколота нами на сотні частин
Впаде у безодню космічних глибин.

Програму загибелі мушу змінить:
Малюю в уяві безмежну блакить.
У сяйво спеленута, як немовля,
У чистому просторі наша Земля.

Омиті любов’ю людей небеса,
Шумить і буяє кітуча краса,
Пречисті озера, зелені гаї,
Витьохкують радість у світ солов’ї.

Пульсує у скронях напруга століть.
Ми всі на Порозі двох тисячоліть…

****