* * *
Вдивляюся у вірш, немов у дзеркало,
і впізнаю у нім себе до дна.
Ось тихо сніг паде — моя журба,
Вкриває землю густо — мою душу.
Пливе рядочок тихо — то мій вечір.
А між словами сонце — то мій ти.
***
© Марина Павленко. Всі права застережені.