ВОДЯНІ ЛІЛІЇ
Під вербою кладочка,
під вербою.
Тут колись зустрілися
ми з тобою.
Дарував ти лілії
білолиці,
Витягав весельцем їх
із водиці.
Я питала:
— Ліліє! Мила Леле!
Як сніжок доріженьки
всі застеле,
Чи не буде милому
то завадонька?
І мені чи скаже він:
“Моя Ладонька”?
Відказала
Біла Лелія:
— Не скажу нічого я,
не зумію.
Ми на зиму будемо
вже далеченько:
Віднесуть до вирію
нас лелеченьки…
Я питала:
— Водо! Водице Дано!
Чи на зиму буду я
вже віддана?
Спробуй мою доленьку
відгадатоньки:
Чи ще буде милий мій
та й кохатоньки?
Відказала богиня Дана:
— Ой, на зиму серденько
в мене стане.
Цілу зиму спатиму
під крижиною
Й не скажу, чи будеш ти
вже дружиною…
Під вербою кладочка,
під вербою.
Тут колись стрічалися
ми з тобою.
Попливли лілеєчки
за водою.
В парі моя доленька
із журбою…
***
© Марина Павленко. Всі права застережені.