Марина ПАВЛЕНКО

ВЕРБОВА БАЛАДА

1
Ой попід вербицею-вербою,
у моїй біді сестрицею-сестрою,
трішечки постою
в червонім намисті.
По жовтому листю,
по чорному листю,
по листю барвистім
босою ногою,
білою ногою
тричі пройдуся…

Ой вербичко-вербусю!
Хоч вві сні йому хай приснюся!
Ти йому у вікна зазираєш —
чом же не гойднешся, не замаєш,
не пошлеш від дівчини привіту?
Чом твої тендітні віти,
що вже мають
зародочки цвіту,
рук моїх йому
не нагадають?

Ой вербиченько-вербівно!
Ти йому у вікнах за царівну —
нею у житті йому хай стану!
Хай за ворожіння мене лають,
та твій стовбур —
гнучкість мого стану,
а дві зірки, що в міжгіллі тануть,
хай нагадують йому яснії очі,
вірнії дівочі,
довіку однині
щоночі й щоднини!

Ой вербо-вербино!
Безтямно й шалено
хай він закохається у мене!

2
Що воно за явище: в натхненні,
в мить оту, коли уже, здається,
істина сама з пера стриба,
коли жодні клопоти буденні
(хай із стелі навіть дощ поллється!)
не відтягнуть від письма, —
верба
враз обірве всі твої думки?
Чом ці віти, мов по серцю, крають
й наче подають якісь знаки?

Щось знайоме… ні… не розгадаю.
Наче помах милої руки…
А дві зірки так вже ясносяйно
з-між гілля, немов слова пророчі,
в морок цілять…
В мозок!…
Ні-бо — в душу!..
Пара. Лекція. Учора… О, звичайно!
Це ж студентки отієї очі!
Хто вона?
Дізнатись конче
мушу!

3
Ой то не солов’ї
заливаються-співають —
то музики на весіллі
тонко витинають!
Викладач то молоденький
на юній студентці
одружився…
А вже в мене —
горілки на денці…
Ой горілочки на денці,
на закуску — грушка.
А чи чули, що вербицю
узяли за дружку?

4
Вже і первісток-синочок
повзає по хаті.
А чи чули, що вербиця —
за хрещену матір?

5
Ой роки-літа за обрій —
наче білі гуси.
А чи чули, що внучата
звуть вербу — “бабуся”?!.

***

© Марина Павленко. Всі права застережені.